П А Л О М Н И Ц Т В О

На початку 90-х років священиками Ордену Братів Менших Капуцинів була відроджена традиція проведення паломництв до санктуарію Матері Божої Бердичівської. Перше таке паломництво відбулось влітку 1992 року за маршрутом Старокостянтинів – Бердичів. У наступні роки паломництво, яке завжди проходить у липні місяці, починалось у Хмельницькому ранішньою Службою Божою в храмі Христа Царя (на виставці), яку, зазвичай, очолював єпископ-ординарій Кам'янець-Подільської єпархії.

Паломництво завжди розпочинається в понеділок і завершується в суботу урочистою Службою Божою на майдані біля санктуарію Матері Божої Бердичівської.

Кожного року паломництво носить всеукраїнський характер, в ньому беруть участь вірні з парафії усіх єпархій України.

У ході паломництва під час маршу священики проводять конференції, присвячені тим чи іншим питанням віри, християнської моралі та етики, різних сторін життя християнина. Склався такий звичай, що учасники паломництва – священики, що належать до тих чи інших чернечих орденів і згромаджень, а також сестри-монахині – розповідають паломникам про особливості життя й служіння своїх орденів і згромаджень. Подібною інформацією діляться з паломниками світські учасники – члени різних рухів, спільнот і згромаджень світських. Світські віруючі також розповідають про життя своїх парафій. Обов'язковими є також спільні молитви – Розарій, Коронка до Божого Милосердя, тощо. Звичайно паломники також прославляють Бога співом пісень. З цією метою видавництвом „Християнське Слово” кілька разів видавались паломницькі пісенники. Щоденно відправляється свята Меса.

По дорозі учасники паломництва зупиняються на нічліг у Красилові, Старокостянтинові, Старому Острополі, Любарі та Іванополі. Стало традицією, що по дорозі між Старим Острополем і Любаром – на кордоні Хмельницької і Житомирської областей, який, одночасно, є кордоном Кам'янець-Подільської і Житомирської єпархій, паломників зустрічає один з єпископів Житомирської єпархії.

Кількість паломників щороку різна, нараховує кілька сотень чоловік. Одним з найбільших за кількістю було VI Паломництво (1997 рік) – у ньому взяло участь більше 700 віруючих.

В цьому році відбулось XV Подільське паломництво, гаслом якого були слова назви першої енцикліки Святішого Отця Бенедикта XVI «Бог є любов». Ми впевнені, що це гасло було не тільки якоюсь назвою, але і нашим щоденним досвідченням. В цьому ключі бажаємо розповісти вам про цю надзвичайну пригоду, в яку кожного з учасників потягнув сам Бог.

Традиційно це паломництво розпочалось в понеділок 10 липня о 7.00 Божою Службою в храмі Христа-Царя у Хмельницькому, куди ще заздалегідь почали прибувати прочани. Спільну молитву подяки очолив єпископ ординарій Кам'янець-Подільської Дієцезії Леон Дубравський, разом з ним цю Службу відправили більш як двадцять священників, які прибули з групами своїх парафіян. На закінчення Служби єпископ Леон уділив особливе благословення всім паломникам, побажавши їм доброї дороги до Матері Божої Бердичівської і доручаючи їх молитвам долю Церкви і нашої країни.

Близько 420 вірних з різних парафій України, а також з Санкт-Петербургу та Москви, які прибули в Хмельницький, вирушили в дорогу в двох групах; відповідальними за одну з груп були брат Казимир з Дніпропетровська та брат Матвій з Красилова, а відповідальними іншої – брат Юрій з Києва та брат Павло з Дніпродзержинська. Крім того, в кожній з груп йшло багато інших священників, які служили уділяючи таїнства примирення, промовляючи конференції, проводячи індивідуальні духовні розмови. Зрозуміло, що цей величезний заход був проведений завдяки передусім тихому служінню тих, яких прочани бачили рідко – це і працівники кухні, і медики, і відповідальні за організацію ночлегів, і водії, а найбільше завдяки Божому Провидінню та опіці Божої Матері. Головним директором паломництва та незмінним шеф-поваром був брат Юстин, загальний порядок намагався забезпечувати брат Леонід. Ось так під чуйним керівництвом організаторів прочани успішно пережили ці шість днів нелегкої дороги маючи де спати, що їсти і час від часу відпочиваючи протягом щоденного відрізку шляху. Насправді великою благодаттю було те, що про всі ці земні речі дбали інші – організатори, а паломники могли відкласти всі буденні думки та турботи набік і спокійно молитися, співати, спілкуватися, а головне свідчити дорогою, що Бог, в Якого кожний з них вірить дійсно Живий, насправді воскрес і любить кожного. Не втрачаючи жодної нагоди, проходячи через міста і села ми часто повторювали слова пісні: «Не бійтеся, Я поруч з вами! Не бійтеся, Бог є Любов ' ю!», а головною ознакою доброзичливості була посмішка, жест привітання, а оскільки любов народжує любов – те саме ми отримували у відповідь. Багато людей виходили нам назустріч: деякі дивувалися, деякі посміхалися, деякі плакали, неодноразово ми почули від них слова «Хай Бог вас благословить!», «Щасливої дороги!». Здається, що це власне і була головна мета нашого паломництва, бо прямуючи до Божої Матері пішки ми могли свідчити про нашу віру, нести добро і мир, проголошувати Боже Царство тут на землі – адже це головне завдання учнів Ісуса. Зрозуміло, оскільки ми люди, не обходилось без суперечок, без сумних моментів, коли не вистачало терпеливості до сусіда, коли не хотілося вже йти далі, і тому під час останнього привалу вже недалеко Бердичева кожний міг перепросити один одного за яке-небудь зло, міг примиритися з тим, який був поруч, щоб, як каже Ісус в Євангелії: якщо принесеш дар твій на жертовник, і там пригадаєш, що брат твій має щось проти тебе, піди спочатку примирись з братом твоїм, а пізніше прийди й склади дар твій.

Ось так поєднані між собою і з Богом 15 липня ми вже однією групою входили у Бердичів, а оскільки Санктуаріум Божої Матері і монастир отців кармелітів розташовані на високій горі, побачили його ще здалека і вперше, ставши на коліна, привітали нашу Небесну Матінку, яка є Покровителькою цього монастиря, Київсько-Житомирської Єпархії, всієї України, і зокрема кожного з нас. Входячи на майдан перед святинею ми не могли стримати радості, яка линула з наших сердець – труд нашої дороги вже позаду, прапори і різнокольорові хустинки мов танцювали в руках стомлених, але щасливих паломників. Звісно, хто ж може виразити радість краще ніж діти, а тим більш діти, які співають, тому і залунав навколо стін Санктуаріуму веселий голос Раміка, який разом з іншими дітьми співає у дитячому християнському гурті „Ковчег Ноя” з Вінниці. Традиційно паломників вітав настоятель Санктуаріуму та монастиря отців кармелітів у Бердичеві о. Петро, який відмовив молитву подяки Богові за щасливе прибуття паломників до мети і покропив всіх освяченою водою. Найбільш очікуваним моментом, однак, була можливість зійти до ніжньої каплиці храму, де окрім жаданої прохолоди, зустріла нас сама Божа Матір Бердичівська, до Якої ми власне і йшли ці довгі 180 кілометрів. В декількох хвилинах мовчання, ставши на коліна, кожний з нас довірив Марії все те, що ніс в своєму серці, що турбувало його, що він хотів би доручити Небесній Діві, Її материнській опіці. Незабаром розпочалась Божа Служба, яку очолив Генеральний Настоятель Ордену Отців Кармелітів, але центральна Служба цієї великої Урочистості 250-річчя коронації ікони Матері Божої Бердичівської відбулась о 12 годині наступного дня 16 липня, власне в день літургійного спомину Матері Божої з гори Кармель. Головну Службу Урочистості очолив Папський Нунцій в Україні архиєпископ Іван Юркович, разом з ним служили також декілька єпископів різних єпархій України, запрошені на це свято, та багато священників. Прикрашав цю Сліжбу молодіжний і дитячий парафіяльні хори, а також величезна кількість паломників і вірних з інших парафій Бердичева, які прибули розділити цю радість і прийняти участь у спільному прославленні Бога в Його покірній Слугині і Матері Улюбленого Сина.

Ми в свою чергу вдячні Богові за успішне закінчення XV Подільського паломництва, за Його турботу про нас, і запрошуємо вже попередньо на наступний рік. Ця пригода з Богом є незабутнім досвідченням Божої любові і ласки, яку Він дає дуже щедро. До зустрічі в наступному році!

Завітайте до фотогалереї >>>>