М О Н А С Т И Р   -   М І Й    Д І М

У монастирі вже тоді, коли він став моїм домом, я жив і діяв з повною свободою. Деякі вважають, що монастир – це щось на зразок “казарми”, де настоятель – це головнокомандуючий, який роздає накази своїм братам, наче роботам. Проте, монастир – це мій дім, це моя родина. Святий Франциск бажав, щоб у монастирі передусім панувала любов: “…І де б не опинилися мої брати, нехай ставляться один до одного, як до рідних. І нехай кожний зі сміливістю виявляє власні потреби…”

Ранішня і вечірня молитви займають завжди важливе місце в нашому житті.

Чи бажаєш знати, як більш-менш вигладає розклад дня у монастирі? Кожний спить у кімнаті, яка зветься келією, хоча й невеличкій, але достатньо просторій, щоб влаштуватися й розмістити свої речі. Ранком відбувається один з “головних моментів” дня – молитва “утрені”, на якій ми славимо Господа. Потім є медитація і Євхаристія. Після цього кожен іде виконувати свої завдання: хто до школи, хто до служіння вбогим, хто до домашньої праці і обов'язків, хто до парафії, хто до сповідальниці, хто на проповідь, а хто лишається в себе, щоб учитись і молитися.

Чудовими хвилинами братнього життя є спільні обіди та вечері, на яких брати діляться у веселій формі власним досвідом, як цього вимагав від своїх братів святий Франциск.

Під вечір з'являється втома: стільки людей, яких ти зустрів, стільки радощів і страждань, розділених з братами. У цей час насправді відчувається потреба зупинитися й порозмовляти трішки з Господом: подякувати, попросити пробачення, щоб відновити наше “так” і нашу вірність Ісусові та Церкві.

Саме тому, що монастир – це родина , ти не повинен дивуватись, коли побачиш якогось брата з віником в руці або виконуючим якусь домашню працю – кожен з нас зобов'язаний виконувати у спільноті якесь конкретне служіння, щоб зробити наше життя ще більш прекрасним і привабливим.

Це дивовижно – бачити братів, які проявляють особливі здібності: одні займаються вирощуванням квітів, інші малюють, а деякі мають талант співом і грою на гітарі славити Бога. У монастирі насправді немає часу нудьгувати.

Визначним моментом в житті братів є час, коли хтось із них публічно проголошує рішення назавжди віддати своє життя Христу, складаючи довічні обіти. Для мене ще однією важливою подією було рукоположення в священики. Через довічні обіти і священство ми стаємо повністю готовими до служіння братам, відносячи до себе ці справжні і величні слова Ісуса: “Беріть і їжте, це є Моє Тіло, це Моє життя, це Моя Кров…” Євхаристія стає життям для нас, а проголошення Слова – свідоцтвом і радістю.

Брати капуцини >>