«Я очікую Господа, який приховує своє лице перед домом Якова, і в Нім я покладаю надію
(Іс 8, 17)

 

Коли знервовано дивишся на годинник, переступаєш з ноги на ногу, нетерплячий, прискорений ритм серця. - хто і з нас не зазнав такого стану? Не раз в нашому житті ми зазнавали цього, що ми називаємо: очікуванням. І ми очікуємо на різні речі і при різноманітних можливостях. Ось, хоч би ми чекали на зустріч з симпатією - на це прозивне „побачення ” і ми мусимо визнати скільки емоцій збуджувало б в нас її запізнення. Час від часу ми чекаємо із спокоєм, але мабуть набагато частіше - у цьому світі, який так скрізь спішиться і зовсім не хоче чекати, який хоче мати все і на зараз - ми чекаємо стурбовано, обурено, з претензіями, що ми мусимо марнувати час, що черги тягнуться до безкінечності, що пробки робляться на вулицях, що ще ми не знаємо цього, що так дуже ми хочемо пізнати, що наше майбутнє залежне від чогось, що лише буде нам відоме як ми дочекаємося.

Подивися в своє серце і поцікався, як є з Твоїм очікуванням.

Та сьогоднішній світ не сприяє вихованню до витривалого очікування. Ми хочемо дістатися якнайскоріше, ми хочемо отримати інформацію якнайскоріше, комп'ютер мусить працювати блискавично. хоч прогрес техніки хороший, то однак спричиняє він зникненню вміння очікувати і тим більш незрозумілими стають для нас слова пророка Ісаї:

„Я очікую Господа, який приховує своє лице перед домом Якова”

У цих наших різноманітних очікуваннях варто було б наважитися на певну ієрархію очікувань. Чи серед них знаходиться очікування на Господа? Щиро задай собі це запитання: чи коли-небудь в Твоєму серці було таке очікування? Чи дійсно ти чекав на Ісуса? Чи то було для Тебе важливе? Чи ти мав бажання, щоб з Ним зустрітися, по спілкуватися, побути? ТИ не бійся визнати перед самим собою, що по-різному було, може так насправді то ти не мав в серці такого бажання або може тільки дуже рідко.

Брат! Не журися тим. Мати наша Свята Церква саме тому дає нам Адвент, щоб ми нагадали собі про це основне очікування - воно найважливіше зі всіх інших в нашому житті - в моєму серці повинне народитися бажання Ісуса і тому я хочу на Нього чекати - чекати з нетерпінням і витривалістю. Нагадай собі про підготовки до І-го Святого Причастя - ти чекав, коли перший у своєму житті прийматимеш Господа Ісуса в своєму серці. А як сьогодні виглядає Твоє очікування на Ісуса в Євхаристії?

Господь Ісус тихий і покірливий, делікатний, не нав'язує нам, не впихається з черевиками в наше життя, але саме

„приховує своє лице перед домом Якова”

Щоб ми безперервно могли відкривати Його Лице, щоб ми могли Його розшукувати, щоб ми могли Його прагнути і очікувати. Ісус хоче бути очікуваний. Хоче приходити до наших сердець добровільно, без якого-небудь примусу - тому так часто людина про Нього й забуває. Чи і Ти хочеш належати до тих, які забули про Бога в своєму житті? Напевно що НІ, отже цей Адвент хочеш прожити свідомо. Хай цей час АДВЕНТУ нагадує Тобі, що Ісус є близько дверей Твого серця, і що саме Ти мусиш Йому відкрити - не хто інший!

Очікування на Різдво Ісуса у Вифлиємі то перш за все очікування на Прибуття Ісуса до мого серця - то щоденна зустріч на ОСОБИСТІЙ МОЛИТВІ, то щотижневе (або частіше) в Святому Причасті, а також на остаточне, коли я з’єднаюся з Ним на небі. Тому очікування на Господа пов'язане з покладанням в Ньому надії!

„Я очкую Господа, який приховує своє лице перед домом Якова, і в Нім я кладу надію.”

Хай ці слова Ісая стануть для Тебе провідником під час АДВЕНТОВОГО ОЧІКУВАННЯ! Я Пропоную Тобі, щоб ти в щоденному своєму вечірньому іспиті совісті задавав собі одне запитання: Як сьогодні моє серце очікувало на Ісуса – яку я в Нім покладав надію?

Плідного Адвента!

Пам'ятай про мене очікуючи на Господа!

Marana tha! Прийди Господи Ісусе!