І С Т О Р І Я    М О Н А С Т И Р І В

до ХХ століття

ЛЬВІВ

У Львові, столиці руського воєводства, архієпископській столиці Католицької Церкви храм і монастир капуцинів у 1707 році заснувала Єлизавета з Любомирських Сєнявська. Землі для побудови храму й монастиря пожертвував Андрій Домбровський, полковник польських військ. 15 жовтня 1707 року ченці Ордену Капуцинів вирушили з Варшави до Львова. Вони прибули на місце 26 жовтня 1707 року й оселилися на землях, подарованих Домбровським. Однак п. Єлизавета наполягала, щоб капуцини знайшли собі місце, ближче до міста.

Після майже двох років старань про отримання дозволу на будівництво 12 червня 1709 року було освячено місце під забудову храму та монастиря та встановлено хрест. Будівництво розпочали навесні 1710 року. В 1715 році було завершено будівництво монастиря. В цьому ж році офіційно відкрився чернечий дім у Львові. Будівництво храму тривало дещо довше. Урочисте освячення храму під покровом Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії 21 травня 1718 року звершив львівський архієпископ Ян Скарбек.

Капуцинський монастир було ліквідовано в рамах так званої регуляції парафій і монастирів у 1784 році. 5 травня 1786 року львівські капуцини залишили свій монастир. Монастирську бібліотеку було передано Львівському Університету. Незабаром було перебудовано внутрішню частину монастиря.

В минулому столітті у монастирських приміщення розташовувалось професійне училище з гуртожитком. У храмі знаходився склад сировини, а у вівтарній частині – столова. Фасад храму і монастиря були дуже знищені, площа перед храмом заросла деревами. На фото: сучасний вигляд храму та частини монастиря.

СТАРОКОСТЯНТИНІВ

У межах колишнього волинського воєводства, на території Луцької єпархії знаходиться місто Старокостянтинів. Князь Констянтин Острозький заснував на місці села Колищинце місто Костянтинів. Коли недалеко було побудоване інше місто Костянтинів, старший Костянтинів був переіменований у Старокостянтинів.

У 1750 році князь Януш Александр Сангушко острозький володар майорати, литовський зброяр та гофмейстер, дозволив капуцинам самим вибрати землі для побудови монастиря і храму. Площу для будови ченці визначили за валами міста, на рівнині, посеред річок, що омивали старе місто. На початку були побудовані мала каплиця та імпровізований притулок, до яких капуцини приїхали 25 листопада 1752 року. 9 лютого наступного року був закладений наріжний камінь під будівництво храму, яке розпочалося в 1754 році. Здається, що одночасно також будувався монастир. Оскільки фундатор князь Януш Сангушко помер у 1755 році, піклування про будівництво взяв на себе князь Станіслав Любомирський царський маршал.

Храм на честь св. Йоана Хрестителя був освячений 11 та 12 жовтня 1778 року луцьким єпископом Франциском Коморніцкім. В монастирі в різні часи знаходився діючий новіціат для руської провінції. В 1858 році, після закриття лікарні, що містилась в стінах колишнього домініканського монастиря, капуцини разом з парафіянами побудували поряд з монастирем лікарню для калік та людей похилого віку, яку разом і утримували.

У 1887 році монастир капуцинів було ліквідовано.

КУТКІР (поблизу Львова)

У колишньому руському воєводстві, золочівського повіту, львівської єпархії, в тридцяти кілометрах на північ від Золочева, лежить село Куткір. У давнину частина села називалася Мар'яновим, тому дуже часто використовувалися обидві назви села на зміну.

Починаючи з XVI століття власником села Куткір була родина Лончинських. У першій половині XVIII століття ним став Юрій Антоній Лончинський, який робив спроби піднести свій родовий маєток до прав міста і назвати Мар'яновим. 26 квітня 1727 р. від отримав від короля Августа ІІ документ на заснування міста згідно з магдебурзьким правом. Лончинський склав пожертвування на будівництво парафії і вже на початку заснування містечка побудував дерев'яний храм св. Юрія. В 1725 році він помістив у храмі чудотворний образ Матері Божої Сніжної. Однак ані святиня, ані парафія не буди юридично зареєстровані. Не вистачало фінансовий засобів. Душпастирською працею при парафії займалися отці домініканці, францисканці, кармеліти, а безпосередньо перед капуцинами – тринітари. Ченці тут довго не затримувалися через нестачу фінансової підтримки і через те, що Лончинський не хотів будувати монастир.

У 1753 році добродій парафії збільшив пожертвування на осередок і запропонував капуцинам взяти його під опіку. Капуцини прийняли запрошення, але не дали остаточної відповіді.

13 січня 1753 року засновник і представник від отців капуцинів підписали акт, у якому засновник віддавав капуцинам по вічні часи храм св. Юрія з усіма додатками: і дерев'яною резиденцією, і садом, і огорожею. Але капуцини не могли приймати вічного наслідування, тому засновник призначив їм щорічне утримання. Крім того капуцини могли вирубувати ліс, необхідний для опалення, ловити рибу в Пелтві, безкоштовно користуватися млином, броварнею, виноробним господарством. Капуцини зі своєї сторони зобов'язувалися опікуватися осередком у формі місії та проводити душпастирську роботу в Мар'янові, Куткірі, Остров'ю і Безбрудах.

ВІННИЦЯ

У колишньому брацлавському воєводстві, Луцької дієцезії, біля гирла Віннички до Боха знаходиться місто Вінниця, з кінця XVI ст. столиця брацлавського воєводства. 23 липня 1744 року Людвік Каліновський разом з дружиною Єлизаветою з Понінських висунув пропозицію фундування в Вінниці монастиря капуцинів та парафії при ньому. Коли рішення було прийняте, староста запропонував делегованим ченцям самим вибрати місце під будівлю.

Наріжний камінь та хрест на місці будівництва були закладені 14 вересня 1745 року делегатом єпископа о. Адамом Павловським. На камені був великий напис, який закінчувався словами: “...камінь наріжний костьолу оо. Капуцинів під покровом Пресвятої Діви Ангельської, тобто Порціункули...” Площа під будівництво знаходилась за містом, біля лісу.

18 червня 1746 року до Вінниці були скеровані перші брати, які прибули на місце 21 вересня. Напочатку вони мешкали в замку. Будівництво капуцинського монастиря вже добігало завершення, коли 17 серпня 1759 року на капітулі польської провінції в Варшаві було прийняте рішення про те, щоб притулок, який існував до того часу, піднести до гідності конвенту. В 1760 році будівництво було закінчено. Кількість добродіїв була велика.

17 лютого 1761 року луцький єпископ Антоні Волловіч, за участю великої кількості духовенства, мешканців та військових, освятив храм на честь Матері Божої Ангельської. Розвиток та діяльність парафії при монастирі капуцинів зросла особливо після пожежі, яка зруйнувала парафіяльний храм отців домініканців, звідкіля також перенесли ікону св. Анни. В лютому 1888 року царський уряд наказав скасувати монастир в Вінниці – останній монастир Руської Провінції Капуцинів. Ченці були розсіяні по парафіях, адміністратором став о. Казимир Новіцький.

Володимир Волинський

У колишньому волинському воєводстві, луцької дієзеції, на правому березі Лугу знаходиться місто Володимир Волинський.

У 1752 році на місці колишнього дерев'яного храму, який зруйнувала пожежа, тогочасний настоятель у Володимирі, єпископ Адам Оранський, побудував кам'яну церкву в стилі бароко під покровом св. Йоакіма та Анни. Одночасно в нього з'явилася думка заснувати у Володимирі монастир капуцинів. 28 квітня 1760 року луцький єпископ Антоні Еразм Волловіч дозволив оселитися капуцинам за умови, що вони будуть допомагати настоятелю в душпастирський праці. 9 травня 1761 року цар Август ІІІ видав наказ дарувати капуцинам велику площу землі. Земля була надана в вічне володіння капуцинам, монастир був побудований близько парафіяльного храму. Будівництво монастиря з хором та каплицею тривало недовго.

У 1773 році притулок у Володимирі отримав гідність конвенту. Монастирська бібліотека нараховувала 556 книжок. Основними обов'язками капуцинів в парафіяльному храмі були проповідування та сповідання. Ці функції вони виконували до моменту ліквідації монастиря в 1832 році. Протягом наступних десятиріч монастир був повністю зруйнований.

На початку ХХ ст. колишній монастир викупив росіянін Дверницький, суддя та земський власник з Верби. У 1905-1906 роках були розібрані стіни колишнього монастиря, а на його місці побудували новий будинок.

cторінка 2 >>