К а п у ц и н и    в    У к р а ї н і  –  с ь о г о д н і

Протягом десятиліть атеїстичного режиму у Радянській Україні здавалося, що християнство зникне з цих земель назавжди, а про повернення капуцинів, католицьких монахів, годі й було думати. Але сталося чудо, й у 1988 році, на самому початку релігійної відлиги, в Україну приїхав перший капуцин – Станіслав Падевський, який започаткував відновлення капуцинської присутності в Україні.

Повернення перших капуцинів в Україну

Відновлення капуцинської присутності в Україні буде пов'язане з Краківською провінцією Братів Менших капуцинів. Після війни до її складу входили брати, які ще пам'ятали часи, коли до провінції належали монастирі на східних галицьких землях і в Острозі. Багато хто з них народились на сьогоднішніх українських землях, багато хто працював до і під час війни у Львові-Замарстинові, Дрогобичі, Олесько, Острозі. Розповіді старших братів про релігійне життя в Україні постійно викликали подив у молодших братів. Серед братів жили Хіляри Вільк , настоятель Бару, якого радянська влада депортувала в Польщу в 1959 році, Ремігій Кранц, настоятель Острогу, якого було заслано у Сибір, Альбін Яноха, який після повернення з Навчання у Римі потрапив до Львова, і звідти був засланий у Сибір. Брати також чули про Серафіна Кашубу , який вів підпільне апостольство у Радянському Союзі, а також мали можливість особисто від нього почути про релігійну ситуацію в Україні, Казахстані, коли приїхав на деякий час на лікування в Польщу в 1969 році.

Під кінець 80-х років XX століття в Радянському Союзі почалася релігійна відлига. Католицька Церква в Україні мала лише декілька офіційно зареєстрованих парафій, мале число священиків або з Литви, або з місцевих, які чи офіційно, чи підпільно навчались у Ризі.

Саме тоді, коли появилася можливість приїхати на допомогу місцевим священикам, в Україну в 1988 році приїхав отець Станіслав Падевський, який став мандрівним священиком, допомагаючи у душпастирстві в різних куточках центральної України. Полонне, Бар, Городок, Дунаївці, Шепетівка, Старокостянтинів – це далеко не весь список місць, де працював отець Станіслав.

Після року праці, у 1989 році, до отця Станіслава приєднався отець Хіляри Вільк, колишній настоятель Бару, Вінницька області. Це був насправді героїчний вчинок повернутись до душпастирства у країну, яка його колись за релігійну діяльність вислала у Сибір, а потім засудила і депортувала. Це був великий пастир, готовий віддати життя за овець. Отець Хілари після свого повернення в Україну також провадив життя мандрівного апостола.

Перші капуцинські покликання української землі

Відразу після появи капуцинів у Старокостянтинові до них зголосилися кандидати. Оскільки на той час ще не було можливості вислати їх на навчання в Польщу, їх потаємно приймали до новіціату і вислали у семінарію в Гродно.

У 1991 році відкрилась можливість навчання у Кракові, тому перші п'ять кандидатів поїхали на навчання до столиці Краківської провінції капуцинів. Перший рік навчання був перехідним, оскільки крім навчання молоді брати повторно проходили новіціат. Після першого курсу семінарії і літніх канікул в новіціатському домі в Сендзішові Малопольському брати склали свої перші обіти.

Їм на зміну до новіціату в Сендзішові приїхали ще троє молодих кандидатів з України, які зголосилися до капуцинів у 1992 році.

Після них майже кожного року до капуцинського новіціату у Сендзішові приходили нові брати. Зростання кількості кандидатів спонукало створення річного постуляту, який почав діяти у Старокостянтинові.

Великою подією стали перші вічні обіти братів з України - Леоніда Михальця і Ярослава Федірчука, які відбулися 13 червня 1997 року у Красилові. Через рік, 18 квітня 1998 року, у Красилові мала місце наступна урочистість - рукоположення першого капуцинського пресвітера – Леоніда Михальця, родом зі Старокостянтинова. Разом з ним у диякони був рукоположений брат Ярослав Федірчук, родом з Хмельницького. Через півроку, 21 листопада 1998 року, він був рукоположений як другий капуцинський пресвітер з України.

Після закінчення навчання у пресвітери також будуть рукоположені брат Костянтин Морозов (у 2000 році), родом з Хмельницького, і брат Віктор Свідерський (у 2001 році), родом з Житомира.

Перший капуцинський єпископ в Україні

У 1991 році були відновлені офіційні структури Римо-Католицької Церкви в Україні. Папа Йоан Павло II встановив на території України дієцезії: Львівську, Житомирську і Кам'янець-Подільську – призначаючи для них єпископів.

У Великий Четвер 1995 року Папа Йоан Павло II призначив отця Станіслава Падевського, вінницького капуцинського настоятеля, єпископом-помічником Кам'янець-Подільської дієцезії. Його хіротонія відбулася 10 червня 1995 року у Кам'янці-Подільському. Це була велика подія для капуцинів Краківської провінції, а особливо братів, які працювали в Україні.

Згодом Папа Йоан Павло II призначив його єпископом-помічником Львівської архідієцезії, а після переорганізації церковної структури і після встановлення нових дієцезій у 2002 році Станіслав Падевський був призначений єпископом-ординарієм новоутвореної Харківсько-Запорізької дієцезії.

Постання кустодії святого Антонія

Постання трьох монастирів, в яких розвивалась оживлена пастирська діяльність, зростання місцевих покликань до капуцинів стали передумовою створення кустодії – однією з початкових адміністративних одиниць в ордені.

5 липня 1995 року, невдовзі після хіротонії єпископа Станіслава Падевського, брат Джон Коріво, генерал Ордену Капуцинів, проголосив декрет про створення української кустодії капуцинів під покровительством святого Антонія. До її складу увійшли брати, які на той час працювали в Україні, а також на підставі закону брати родом з України.

Першим регулярним настоятелем кустодії, тобто кустошем, став брат Блажей Суска, а його радними брати – Юстин Русін і Адріан Гураль.

Постання кустодії спричинилося до подальшого розвитку капуцинської присутності в Україні. В Україну прибули нові брати з Краківської провінції, зміцнився персональний склад монастирів, був утворений регулярний постулят для кандидатів.

У 1998 році на капітулі кустодії був обраний новий кустош – брат Петро Комонірчак, який приїхав в Україну після закінчення навчання в Генуї (Італія). Брати його обрали на цю посаду також вдруге у 2001 році.

Згодом, влітку 1999 року у відповідь на прохання колишнього настоятеля парафій м. Дніпродзержинська і Дніпропетровська, брати капуцини прийняли ці дві парафії, таким чином долучаючи ще два монастирі вже на території центральної України.

Через чотири роки Боже Провидіння привело капуцинів ще далі на Схід, у Саратовську єпархію в межах Російської Федерації. Першими братами, які відкривали не тільки новий чернечий дім, але і країну стали брат Віктор Свідерський та брат Марек Бакєжиньський.

В зв'язку з таким стримким розвитком Ордену і його поширенням в територіальному вимірі згідно законів Ордену, 14 червня 2004 року Генеральний Міністр брат Джон Коріво затвердив і оголосив створення Віцепровінції України та Росії. Територіально вона охоплює всю Україну в межах її політичних кордонів та Саратовську єпархію на території Росії.

Першим Віцепровінціальним Міністром (настоятелем) був призначений брат Блажей Суска, а його радними брати – Гжегож Лігенза і Петро Куркєвіч.

Своїм покровителем брати обрали св. Піо з П'єтрельчіни, заступництва і допомоги якого вже досвідчили в багатьох важких ситуаціях тут на Україні.

На сьогодні діяльність братів капуцинів на Україні настільки цікава та різноманітна, що важко собі уявити. Вони, крім звичайної для себе праці при парафіях та провадженні душпастирської діяльності, займаються всіми можливими засобами євангелізації користуючись для цього навіть засобами мас медіа.

Завітайте на ці сторінки та переконайтесь!

Сьогодні Брати Капуцини на Україні провадять активну діяльність,

далі дивись: Станіслав Падевський