Брат Хілари Вільк – священник-капуцин.

Багатьом українським католикам відомо ім'я о.Хілария Вілька, який до кінця свого земного життя був, без перебільшення, найнепересічнішою постаттю серед капуцинів, що жили і нині живуть в Україні.

Брат Хілари (з хрещення – Мартин) Вільк народився 17 квітня 1917 року в с.Зельонці в Польщі. Йдучи за голосом свого покликання, вступив до монастиря Братів Менших Капуцинів, прийнявши ім'я Хілари.

В грудні 1944 року, коли територія України була визволена від німецько-фашистських загарбників, бр. Хілари був відряджений з місією на схід, до Житомирської епархії. Оселився в с.Кривотин на Житомирщині, виконував душпастирську працю в парафіях Ємильчинського, Овруцького, Лугинського, Коростенського і Червоноармійського районів – на землях, через які пройшла війна, священників бракувало.

До цих зранених війною людей приходив зі священницькою послугою бр. Хілари, допомагаючи їм серед горя і нещасть, досвідчити любов Милосердного Бога. На жаль, це тривало недовго: на початку 1946 року бр. Хілари був заарештований радянською владою за те, що дітей навчав про Бога і разом з групою інших католицьких священників потрапив до київської в'язниці. Там був засужденний до позбавлення волі на дев'ять років. Подальше ув'язнення відбував у таборі м.Інта (Комі АРСР), яке заходиться майже на Полярному колі.

Звільнений в 1953 році бр. Хілари, повернувся на Україну, де протягом п'яти років був настоятелем парафії в м.Бар, Вінницької області. Деяке пом'якшення радянського режиму в той час не змінило, на жаль, його ставлення до Церкви. Те, що робив цей монах, як і раніше, не подобалося тим, хто хотів відібрати в людей Бога. В 1958 році бр. Хілари під тиском органів влади був арештований і вивезений до Польщі. Але там ні на день не переставав мріяти повернутись на Україну. Це стало можливим тільки через 33 роки після вигнання, коли радянська імперія доживала останні дні, а Україна ставала на шлях демократичних перетворювань. Впродовж 1991-98 років бр. Хілари працював у відродженних парафіях Старокостянтинова і Красилова, а також у численних селах Хельниччини та Житомирщини.

Всі, кому довелось особисто знати брата, можуть сказати, що незважаючи на вік, залишаючись молодим душею, він ніколи не втрачав життєрадісності, оптимізму і почуття гумору.

Брат Хілари помер 31 грудня 1998 року. Брати-капуцини поховали його тіло там, де почалось його чернече життя – в монастирі в Сендзішові Малопольському.